Історія волонтерки, яка щодня возить допомогу на схід

Оксана прокидається о п'ятій ранку, ще до світанку. Коли місто Бориспіль ще спить, вона вже перевіряє списки, пакує коробки, рахує медикаменти. Її будильник не передбачає вихідних — війна не знає суботи чи неділі. Щодня, без винятків, вона сідає за кермо і вирушає на схід, туди, де кожна година затримки може коштувати життя.

Її звуть Оксана, і вона — одна з тих невтомних жінок, які тримають на собі тил. У мирному житті вона працювала вчителькою, виховувала дітей, мріяла про подорожі. Після 24 лютого все змінилося. Перша поїздка волонтеркою була спонтанною — разом із подругами зібрали продукти й повезли в Харківську область. Відтоді минуло понад два роки, а маршрут «Бориспіль — схід» став для неї таким само звичним, як дорога на роботу.

Її історія — це не виняток, а скоріше правило для тисяч українських волонтерів. Вони не з'являються у новинах із гучними заявами, не шукають слави. Їхня робота — це тисячі кілометрів, безсонні ночі, постійні дзвінки від військових і цивільних, яким потрібна допомога. Але саме завдяки таким людям, як Оксана, вдається доставити тепловізори, турнікети, медикаменти, продукти та одяг туди, де їх найбільше потребують.

Спільнота «Перемога Бориспіль» об'єднує таких волонтерів, допомагає координувати зусилля та знаходити нових партнерів. Оксана — один із прикладів того, як звичайна людина може змінити долі сотень, а то й тисяч людей, просто сідаючи за кермо щоранку.

Як усе починалося: від учительки до водія гуманітарного маршруту

До початку повномасштабного вторгнення Оксана жила звичайним життям мешканки передмістя столиці. Вона викладала українську мову та літературу в місцевій школі, виховувала двох доньок, у вільний час займалася городом. Про волонтерство навіть не думала — вважала, що це справа для тих, хто має хист до організації та вільний час.

Перші тижні війни перевернули її світогляд. Коли до Борисполя почали прибувати переселенці з Київщини, Сумщини та Харківщини, Оксана разом із сусідками організувала пункт допомоги у себе вдома. Вони збирали речі, готували їжу, приймали родини, які втратили все. Саме тоді вона зрозуміла: допомога — це не абстрактне поняття, а конкретні справи, які може зробити кожен.

Перша поїздка на схід відбулася у квітні 2022 року. Разом із волонтером-водієм вони повезли партію продуктів і медикаментів до міста Ізюм. Дорога була важкою — розбиті мости, блокпости, постійні обстріли. Але коли вони приїхали і побачили очі людей, які чекали на допомогу, сумніви зникли. Відтоді Оксана вирішила: вона робитиме це стільки, скільки зможе.

Щоденний маршрут: від ранкових зборів до пізнього вечора

Ранок Оксани починається з дзвінків і повідомлень. Близько шостої ранку вона вже на складі «Перемоги Бориспіль», де волонтери сортують привезені за ніч посилки. Тут — усе: від дитячого харчування до тактичних аптечок. Оксана перевіряє списки заявок від військових частин, формує маршрут, узгоджує з логістами. Іноді доводиться змінювати план прямо в дорозі, якщо надходить термінова заявка.

Дорога на схід займає від восьми до дванадцяти годин, залежно від напрямку та стану покриття. За кермом Оксана проводить понад п'ять годин на день. За цей час вона встигає поспілкуватися з родиною по телефону, вислухати звіт від побратимів із передової, обговорити з координаторами наступну поїздку. Її автівка — це водночас і склад, і мобільний офіс, і тимчасовий притулок для тих, хто потребує евакуації.

Повертається вона зазвичай пізно ввечері, іноді — вночі. Розвантаження, звіт у чаті, нічний відпочинок — і все спочатку. «Бували дні, коли я спала по дві-три години, — розповідає Оксана. — Але думаю про хлопців на передовій, у яких і того менше. Якщо я зупинюсь, вони залишаться без необхідного».

Виклики та небезпеки на шляху

Кожна поїздка — це ризик. Дороги на схід часто розбиті, деякі ділянки — під постійним обстрілом. Оксана не раз бачила понівечені автомобілі, проїжджала повз спалені колони військової техніки, потрапляла під обстріл на блокпостах. Попри все, вона щоранку сідає за кермо, бо знає: її вантаж чекають.

Одного разу, під час поїздки до Бахмута, її машину обстріляли. Водій зумів вивести авто з-під вогню, але куля влучила в заднє колесо. Довелося міняти колесо під звуки прильотів. «Я тоді зрозуміла, що страх — не ворог, а союзник, — каже Оксана. — Головне — не панікувати, діяти чітко, як на тренуванні».

Саме тому вона регулярно проходить курси першої допомоги, які організовує команда «Перемоги Бориспіль». Знання, як зупинити кровотечу, накласти турнікет, провести серцево-легеневу реанімацію, — це не просто теорія, а реальні навички, які рятують життя. Детальніше про базові алгоритми дій можна дізнатися в інструкції наших інструкторів.

Партнери, які допомагають долати відстань

Оксана не працює наодинці. За кожною її поїздкою стоїть ціла мережа людей і організацій, які допомагають збирати кошти, купувати обладнання, формувати вантажі. Серед її постійних партнерів — місцеві підприємці, міжнародні фонди, волонтерські спільноти з різних куточків України та світу.

Особливу роль відіграють іноземні благодійні організації, які передають гуманітарну допомогу, медичні набори та транспортні засоби. Співпраця з такими структурами дозволяє значно розширити географію доставки. Наприклад, Crossroads Community неодноразово допомагали з вантажами для цивільного населення у звільнених громадах.

Координацію та облік допомоги забезпечує команда «Перемоги Бориспіль». Усі запити від військових та переселенців обробляються централізовано, що дозволяє уникнути дублювання та ефективно розподіляти ресурси. Перелік надійних партнерів і організацій, з якими співпрацює ініціатива, доступний на сторінці друзі та партнери.

Що в бортових коробках: від медикаментів до дитячого харчування

Склад поїздки залежить від заявок, які надійшли напередодні. Іноді це переважно медичне обладнання: турнікети, бинти, антибіотики, знеболювальне. Іноді — продукти тривалого зберігання, вода, засоби гігієни. А буває, що Оксана везе дитяче харчування для малюків у прифронтових селах, де мами не можуть знайти навіть суміш.

Кожен вантаж — це результат спільних зусиль десятків людей. Хтось збирає кошти, хтось купує необхідне, хтось пакує, хтось перевіряє терміни придатності. Оксана часто жартує, що її машина — це «пересувна аптека і супермаркет одночасно». За один рейс вона може перевезти від 200 до 800 кілограмів вантажу, залежно від відстані та стану доріг.

Найчастіші категорії вантажів:

• Тактичні аптечки та медикаменти для бійців
• Продукти тривалого зберігання та питна вода
• Засоби гігієни та дитяче харчування
• Одяг, ковдри, спальні мішки

Що радить Оксана тим, хто хоче долучитися

На запитання, як стати волонтером і чи варто їхати на схід, Оксана відповідає стримано: «Не кожен готовий до цього, і це нормально. Але кожен може зробити щось корисне у своєму місті». Вона підкреслює, що волонтерство — це не лише поїздки, а й збір коштів, пакування, сортування, робота з документами, інформаційна підтримка.

Серед головних порад — не нехтувати навчанням. Курси першої допомоги, психологічної підтримки, базової тактичної безпеки — це обов'язковий мінімум для тих, хто планує працювати у прифронтовій зоні. Також важливо мати надійну команду, яка підстрахує, та постійний зв'язок із координаторами.

Головні якості, які рятують у дорозі:

• Витримка та холодний розум у складних ситуаціях
• Вміння планувати та швидко адаптуватися до змін
• Готовність працювати в команді та чути інших
• Емоційна стійкість та вміння відновлюватися

Щодня, долаючи сотні кілометрів, Оксана доводить: допомога — це не подвиг, а щоденна робота. І щоразу, коли вона вирушає у рейс, десь на передовій хтось стискає в руках турнікет із написом «Перемога», а маленька дитина у звільненому селі отримує свою порцію каші. Це і є справжня перемога — маленька, але щоденна.