Евакуація з Куп'янська: що бачать волонтери на місці

Ранок починався як завжди — дзвінки, повідомлення в чатах, звірка списків. Але того дня координаторка сказала: «Їдемо завтра». Мова йшла про евакуацію цивільних із прифронтового Куп'янська, де обстріли не вщухали вже кілька тижнів. Ми знали, що часу на роздуми немає, і почали збиратися негайно.

Куп'янськ — місто на Харківщині, яке з початком повномасштабного вторгнення опинилося під постійними ударами. Частина жителів виїхала ще в перші місяці, але залишалися ті, хто не міг або не хотів залишати свої домівки. Літні люди, матері з маленькими дітьми, люди з інвалідністю, ті, хто доглядав за хворими родичами. Саме вони ставали нашими пасажирами.

Наша ініціатива «Перемога Бориспіль» працює з 2022 року, допомагаючи військовим, переселенцям, молодим матерям і навіть тваринам, які постраждали від війни. Минулого разу ми везли на Харківщину медикаменти та продукти, а цього разу мали повернутися додому не з порожнім транспортом. Координатор пояснила, звідки беруться запити на допомогу: це дзвінки від родичів, звернення від місцевих волонтерів, сигнали від військових.

Увечері ми вже пакували речі. Ноутбуки з контактами, зарядні станції, сухі пайки, вода, аптечки, спальні мішки, дитяче харчування, документи — все це мало поміститися у двох мікроавтобусах. Хтось жартував, хтось мовчав. Усі розуміли, що побачене назад уже не повернеться.

Підготовка до виїзду

Збір волонтерського конвою — це завжди логістичний квест. Спочатку ми склали список необхідного: бензин на повний бак, додаткові каністри, генератор, теплий одяг, протигази, медичні турнікети. Досвідчені волонтери казали, що вздовж маршруту можуть бути пошкоджені дороги і доведеться їхати ґрунтами.

Окремо готували дитячі набори: памперси, пляшечки, дитяче харчування, іграшки. Психологи нашої команди нагадували, що діти в дорозі можуть плакати і погано спати, тому важливо створити для них хоча б ілюзію безпеки. Ми брали з собою м'які ковдри, наліпки, маленькі ліхтарики — усе, що відвертало увагу.

Дорога до Куп'янська

Виїхали о четвертій ранку, щоб дістатися до точки збору до десятої. Дорога пролягала через кілька областей, і кожен блокпост додавав хвилин тридцять до маршруту. На під'їзді до Харківщини пейзаж змінився: замість звичайних автозаправок — бетонні укріплення, замість рекламних бордів — мішки з піском.

На одному з блокпостів нас зупинили військові й попередили, що далі їхатиме лише колона, а поодинокі машини не пропускають. Ми об'єдналися з іншим волонтерським евакуаційним автобусом із Дніпра, який віз тварин із притулку. Їхня історія теж тягнула на окремий репортаж, але зараз важливо було зосередитися на головному.

Перші зустрічі з людьми

Біля визначеної точки нас уже чекали — близько тридцяти осіб, серед яких сім дітей, двоє людей на милицях, одна жінка з немовлям і п'ятеро літніх чоловіків. Обличчя втомлені, але в очах — полегшення. Дехто плакав, коли побачив наші автобуси. Хтось питав, чи справді ми заберемо їх до безпечного місця.

Ми провели короткий інструктаж: роздали воду, перевірили аптечки, пояснили порядок посадки. Жінка з немовлям попросила дозволити їй заїхати додому по речі — ми пояснили, що часу немає, і пообіцяли, що на сайті організації є форма для збору допомоги, яку передадуть пізніше спеціально обладнані групи.

Як проходила евакуація

Завантаження тривало близько сорока хвилин. Ми розміщували людей так, щоб діти і мами з немовлятами сиділи ближче до кабіни, літні — на м'яких сидіннях, а люди з обмеженою мобільністю — у першому ряду. Собака однієї з родин їхав разом із господарями, і ми навіть не думали відмовляти — для цих людей він був частиною сім'ї.

Дорога назад тривала довше, ніж зазвичай. Ми зупинялися лише там, де це було справді необхідно, і кожен вихід з автобуса супроводжувався перевіркою території. На одному із блокпостів військовий медик оглянув жінку з підвищеним тиском і дав їй необхідні ліки. Це дрібниця, але саме з таких дрібниць складається порятунок.

Що ми побачили в місті

Поки люди сідали в автобуси, наша невелика група волонтерів пройшлася до центру, щоб забрати заздалегідь підготовлені речі з місцевого штабу. Картина була гнітючою: вибиті вікна, понівечені балкони, спалені автомобілі, написи на стінах із номерами телефонів для зв'язку з родичами. На одному із під'їздів ми помітили свіжу кров — слід від нещодавнього поранення.

У підвалі однієї з п'ятиповерхівок ми знайшли ще одну родину, яка не виходила на зв'язок. Батько з двома синами-підлітками ховалися там третій тиждень. Вони зібралися за лічені хвилини — досвідчені волонтери знають, що в таких ситуаціях зайвий одяг і речі тільки затримують евакуацію. Саме тому підготовка посилок для військових вимагає особливої уваги — зайве у рюкзаку може коштувати життя.

Що обов'язково потрібно волонтеру перед виїздом:

• Перевірений транспорт із повним баком і запасом пального
• Аптечка з турнікетами, кровоспинними і знеболюючими
• Зарядна станція, павербанк, ліхтарики
• Контакти місцевих волонтерів і медиків

Повернення і перші висновки

До Борисполя ми дісталися пізно ввечері. Втомлені, голодні, але з відчуттям, що зробили щось справді важливе. Усіх пасажирів ми передали волонтерам, які займаються розселенням: частина поїхала до родичів у Київську область, частина — до гуманітарних центрів у Полтавщині, декого прийняли місцеві сім'ї.

Уже на наступний день ми зібралися командою, щоб обговорити побачене. Головний висновок: цивільних, які потребують евакуації, значно більше, ніж ми фізично можемо вивезти за один рейс. Це означає, що потрібно більше волонтерів, більше транспорту, більше пального і більше людей, готових прийняти переселенців у себе.

Як приймати переселенців у себе вдома:

• Підготувати окреме ліжко і мінімальний набір побутових речей
• Запропонувати просту домашню їжу, не нав'язуючи спілкування
• Допомогти з реєстрацією, оформленням документів, пошуком роботи
• Бути готовим до того, що людям потрібен час, щоб відновитися

Як підтримати таких людей

Допомога не обов'язково вимагає поїздки в гарячу точку. Є безліч способів підтримати ініціативу, яка займається евакуацією, з будь-якого куточка країни або навіть з-за кордону. Найпростіший — фінансова підтримка, яка йде на пальне, ремонт транспорту і медикаменти. Не менш важлива інформаційна підтримка: поширення закликів про збір допомоги, репости в соціальних мережах, донесення правдивої інформації про ситуацію в прифронтових містах.

Якщо ви маєте транспорт, водійські навички і можливість виїхати на кілька днів — волонтерські організації завжди потребують таких людей. Медики, психологи, водії, люди з адміністративними навичками — кожен знаходить своє місце. Найважливіше — не стояти осторонь, адже кожна врятована людина — це чиєсь повернення додому, чиясь дитина, чийсь батько, чиясь мати.

Куп'янськ — не перше і, на жаль, не останнє місто, звідки ми вивозитимемо людей. Кожна поїздка залишає сліди в пам'яті: чиєсь обличчя, чийсь погляд, чиєсь тихе «дякую». Але найважливіше — це усвідомлення, що у найтяжчі хвилини людяність виявляється сильнішою за страх і втому. Саме цю людяність варто берегти і примножувати, незалежно від обставин і місця, де ви перебуваєте.