Як родина з Борисполя прийняла переселенців з Херсона

Улітку 2022 року подружжя Оксани та Андрія з невеликого дому на околиці Борисполя відчинило двері для родини переселенців з Херсона — мами Олени та її двох дітей-підлітків. Це історія не про героїв з обкладинки, а про тиху щоденну мужність, яка тримає на плаву цілі громади під час війни.

Її початок збігся з періодом, коли обстріли Херсона змусили сотні сімей залишити домівки й шукати прихистку в інших регіонах. Через знайомих волонтерів Оксана дізналася, що в місті є родина, якій терміново потрібне житло. Два тижні потому Олена з дітьми вже переступила поріг бориспільського будинку, і з того часу життя обох родин змінилося назавжди.

Херсон літа 2022-го: як починалася евакуація

Херсонщина завжди вважалася мальовничим і теплим краєм на півдні України, де річка Дніпро зустрічається із степом. Літо 2022 року перевернуло уявлення про спокійне життя для тисяч місцевих мешканців. Олена пригадує, що перші вибухи пролунали в районі Антонівського мосту, і відтоді тривожні дні стали буденністю.

Спочатку родина намагалася залишатися вдома, сподіваючись, що ситуація стабілізується. Коли снаряди почали падати на житлові квартали, а продуктові полиці порожніли, стало зрозуміло, що виїзд — це вже не вибір, а необхідність. Олена зібрала найнеобхідніше: документи, одяг, ліки для старшого сина, і вирушила спочатку до Миколаєва, а звідти — через численних волонтерів — до Київщини.

Саме в цей момент у Борисполі Оксана отримала повідомлення від знайомої, яка координувала тимчасове переселення. Жінка довго не вагалася: у будинку були дві вільні кімнати, а серце не дозволяло залишитися осторонь. Так розпочалася справжня історія про гостинність і людяність, яка триває дотепер.

Перші тижні у чужому місті

Приїзд до Борисполя став для Олени та її дітей справжнім випробуванням, навіть попри фізичну безпеку. Незнайоме місто, інша школа, відсутність друзів і постійне відчуття тимчасовості — усе це тисло на плечі. Оксана пригадує, що перші два тижні свідомо не ставила зайвих запитань, даючи гостям час звикнути до нового ритму.

Маленькі речі стали великими кроками: спільні вечори за чаєм, прогулянки до найближчого парку, допомога з домашнім завданням, яку Андрій брав на себе як інженер. Поступово стіни чужого дому перестали лякати, а діти Олени почали кликати Оксану «тьотя Оксано» — як свою. Для самої Олени ця маленька деталь стала сигналом, що родину прийняли по-справжньому, а не як тимчасових квартирантів.

Не обійшлося й без труднощів. Побутові дрібниці — різний режим дня, звички у приготуванні їжі, потреба у тиші в різний час — часом ставали приводом для напруження. Та відверті розмови ввечері допомагали знаходити компроміс. Спільною мовою стала повага: кожна зі сторін намагалася не порушувати простір іншої, а головне — пам'ятати, що всі вони жертви однієї війни.

Підтримка, що прийшла від волонтерів

Коли обидві родини зрозуміли, що самостійно впоратися з усіма потребами важко, на допомогу прийшов місцевий волонтерський центр. Перемога Бориспіль уже мала налагоджену мережу допомоги військовим, переселенцям, молодим матерям і навіть тваринам, тож родина швидко отримала гуманітарний набір.

У пакети входили продукти тривалого зберігання, засоби гігієни, медикаменти для сина Олени, а також сезонний одяг для підлітків. Оксана підкреслює, що волонтери привезли речі, вислухали, допомогли оформити документи для місцевої школи, підказали, куди звертатися по правову допомогу. Особливо цінним стало те, що волонтери приходили як друзі, а не як чиновники, і це додавало впевненості обом родинам.

Щоб інші переселенці та приймаючі сім'ї могли отримати подібну підтримку, достатньо зв'язатися з волонтерами через офіційну сторінку ініціативи. Там можна дізнатися, які програми діють саме зараз і як долучитися до спільної справи.

Спільне навчання як спосіб згуртуватися

Через кілька місяців спільного проживання родини вирішили, що їм не завадить більше практичних знань. Олена, яка раніше працювала медсестрою, запропонувала пройти курс першої допомоги разом із дітьми. Андрій підтримав ідею, і сім'я записалася на заняття від місцевого волонтерського центру.

Інструктори пояснювали, як правильно накладати турнікет, зупиняти кровотечу, діяти у разі обмороження чи опіку. Підлітки засвоїли базові алгоритми, а Оксана вперше відчула, що може реально допомогти сусідам у разі надзвичайної ситуації. Діти Олени після тренінгу зізналися, що відчули себе впевненіше у новому місті, бо знають, як діяти.

Для тих, хто живе у Борисполі або приїхав сюди тимчасово, доступний тренінг з першої допомоги, реєстрація на який займає лічені хвилини. Такі заняття стали своєрідною школою дорослішання для всіх учасників і додали впевненості в адаптації до нових реалій.

Уроки, які запам'яталися обом родинам

За рік спільного проживання обидві родини зрозуміли, що ця зустріч змінила їх сильніше, ніж вони думали. Олена отримала нових друзів і відчуття стабільності, її діти впевнено вступили до нової школи. Оксана ж каже, що тепер інакше дивиться на власний дім: він став ширшим і теплішим, бо вміщує більше людей і більше історій.

Для родин, які замислюються над подібним кроком, є кілька практичних орієнтирів.

Що важливо врахувати родині, яка приймає переселенців:

• Підготувати окрему кімнату з базовими меблями і замком для приватності.
• Заздалегідь обговорити правила спільного побуту: години тиші, прибирання, користування кухнею.
• Допомогти гостям із документами, школою та медичними закладами.
• Бути готовим до емоційних сплесків і не сприймати їх особисто.

Чого потребують переселенці з першого дня:

• Безпечне і стабільне житло бодай на кілька місяців.
• Інформація про медичні заклади, школи і громадський транспорт.
• Емоційна підтримка і людина, якій можна поскаржитися.
• Доступ до волонтерських програм гуманітарної допомоги.

Як змінилося життя обох родин

Спільний рік навчив обидві родини головному: війна забирає багато, але не здатна знищити готовність українців підтримувати одне одного. Кожна така родина — це маленька перемога, подібна до тієї, яку щодня плекає волонтерський рух Перемоги Бориспіль.

У цьому й полягає практичний урок історії: підтримка переселенців починається з конкретних кроків — підготовленої кімнати, оформлених документів, пройденого тренінгу з першої допомоги та щоденної готовності вислухати.