Інтерв'ю з бійцем, який отримав турнікети від волонтерів

Сергій не любить називати себе героєм. Коли ми зустрічаємося у невеликій кав'ярні на околиці Борисполя, він усміхається втомлено, але щиро, і весь час поправляє комір тактичної куртки, яку носить навіть у цивільному житті. На столі лежить невеликий блокнот із записами, але розмова швидко переходить у інший формат — жива, відверта, з паузами, які говорять більше, ніж слова.

Це інтерв'ю ми готували кілька тижнів. Воно стало можливим завдяки співпраці ініціативи Перемога Бориспіль з підрозділами на передовій. Захисник, з яким ми говоримо, став одним із сотень військових, які отримали від нас джгути, перев'язувальні матеріали та індивідуальні аптечки. Його історія — одна з тих, що показує, чому кожен зібраний волонтерами гривневий внесок перетворюється на конкретну врятовану людину.

Як усе починалося

Сергій мобілізувався навесні 2022 року. До того він працював будівельником у Київській області, виховував двох дітей і, за його словами, навіть не думав, що колись доведеться тримати в руках автомат. Перші місяці служби минули швидко — навчання, стрільби, формування. Він каже, що найважчим було не фізичне навантаження, а усвідомлення, що від його дій залежить життя побратимів.

У складі свого підрозділу Сергій вирушив на східний напрямок. Там він уперше зіткнувся з тим, що таке справжнє артилерійське пекло. Позиції змінювалися швидко, а зв'язок з командою часто переривався. Саме в такі моменти особливо гостро відчувається цінність спорядження, яке волонтери передають на передову. Хлопець згадує, що перед відправленням на чергову ротацію командир роздав отримані з гуманітарного вантажу джгути і коротко пояснив, як ними користуватися.

Сергій підкреслює, що ставлення до тактичної медицини в його підрозділі змінилося завдяки систематичній роботі волонтерів, які доправляли спорядження і проводили короткі інструктажі. Він каже, що такі форми підтримки, як допомога без автомобіля, можуть здаватися дрібницею, але насправді вони рятують життя. Бо поки одні люди пакують аптечки в Борисполі, інші вчаться накладати турнікети в окопах.

День поранення

Це сталося восени, під час чергової ротації. Сергій разом із двома побратимами вирушили на розвідку, коли по них відкрили вогонь. Він пригадує, що звук пострілу і власний крик злилися в одне, а тіло відреагувало раніше, ніж мозок встиг щось усвідомити. Куля влучила в праве плече, пошкодивши артерію. Кров почала заливати форму, і він зрозумів, що секунди рахують як ніколи.

"Я не пам'ятаю, хто саме наклав турнікет. Може, я сам, може, хтось із хлопців", — розповідає Сергій. Він каже, що в такі моменти працюють лише рефлекси, які були вкладені під час навчань. Саме тоді він згадав інструкції, які давали волонтери, і чіткість, з якою ті пояснювали кожен крок. Турнікет, отриманий від ініціативи, виявився справним, добре зафіксувався і не підвів у найвідповідальніший момент.

Евакуація тривала майже дві години. Сергій каже, що знепритомнів ще до того, як його доправили до стабілізаційного пункту. Лікарі пізніше сказали, що він втратив близько півтора літра крові, і якби не вчасно накладений джгут, шансів було б мінімум. Цю думку він повторює кілька разів: "Кожен джгут — це чиєсь життя. Кожна аптечка — це чиєсь повернення додому". Саме тому він вважає свою історію прикладом того, як звичайні люди у тилу можуть зробити щось справді велике.

Одужання та нова роль

Після госпіталю Сергій провів три місяці у реабілітаційному центрі. Фізично він відновився майже повністю, хоча плече іноді нагадує про себе ниючим болем. Психологічно, за його словами, відновлення триває досі. Він каже, що найважче — звикнути до мирного життя, до звуків, які раптово нагадують фронт, до тиші, яка здається підозрілою. Але він знайшов новий сенс — тепер він сам проводить заняття з тактичної медицини для цивільних і військових.

Сергій разом із командою медиків-волонтерів організував кілька тренінгів у Борисполі та сусідніх громадах. На цих заняттях він показує, як правильно накладати турнікет, як оцінювати стан пораненого і що робити до приїзду швидкої. Він каже, що люди приходять різні — молоді мами, пенсіонери, підлітки — і всі вони хочуть навчитися рятувати інших. Сергій наголошує, що знання, отримані на таких тренінгах, можуть знадобитися будь-кому і будь-де.

Зараз він співпрацює з кількома благодійними організаціями, зокрема з партнерами, які займаються гуманітарною допомогою та підготовкою медичних фахівців для фронту. Ця співпраця дозволяє обмінюватися досвідом і поширювати найкращі практики серед якомога більшої кількості людей. Сергій переконаний, що перемога починається з кожного, хто навчився надавати першу допомогу.

Що далі

Сергій каже, що після закінчення лікування планує повернутися до служби, але вже у новому статусі — інструктора з тактичної медицини. Він хоче передати свої знання максимальній кількості бійців, адже впевнений, що саме тактика порятунку вирішує, скільки життів вдасться зберегти. У його планах — створити повноцінний навчальний центр у Борисполі, де кожен охочий зможе пройти курс домедичної підготовки.

Ми запитали його, що б він побажав тим, хто сьогодні вагається допомагати. Він відповів просто: "Не чекайте, поки стане пізно. Допомога, яку ви надасте сьогодні, може врятувати життя завтра. Навіть використання безпілотних технологій у медичній евакуації починається з тих, хто готовий вчитися новому". Він додав, що кожен, хто думає, що його внесок занадто малий, помиляється — у цій справі немає дрібниць.

Наприкінці розмови Сергій подякував усім, хто збирав кошти, пакував посилки і молився за захисників. Він передав окрему подяку команді ініціативи, яка, за його словами, ніколи не залишала підрозділ без необхідного спорядження. На сайті організації опубліковано контакти для тих, хто шукає спосіб долучитися до волонтерської діяльності.

Порівняння засобів для зупинки кровотечі

У розмові ми торкнулися теми різних типів джгутів і засобів для тимчасової зупинки кровотечі. Сергій поділився своїм досвідом використання кількох із них і пояснив, чому саме турнікет, отриманий від волонтерів, виявився найнадійнішим у його випадку. Нижче — коротке порівняння, яке допоможе зрозуміти переваги кожного типу.

Сергій наголошує, що вибір конкретного засобу залежить від ситуації, але найкраще завжди мати при собі перевірений турнікет і вміти ним користуватися. За його словами, навіть найкращий джгут не врятує, якщо людина не знає, як його накласти — саме тому волонтери ініціативи проводять короткі практичні заняття для кожного підрозділу, який отримує гуманітарну допомогу.

Сергій уже готує матеріали для наступного виїзного тренінгу у Борисполі, який запланований на найближчу суботу, і вже записав першу групу з десяти осіб для занять із працівниками місцевої лікарні швидкої допомоги.